Методика використання творів мистецтва як засобу естетичного виховання школярів на уроках образотворчого мистецтва
Життя без праці – злодійство, життя без мистецтва – варварство.
Народна мудрість
Естетичні почуття відіграють важливу роль в житті людини. Вміння бачити, розуміти і створювати прекрасне робить наше духовне життя багатим, цікавим, дає йому можливість відчути найбільшу духовну насолоду. Від того, як людина відчуває, переживає прекрасне і неестетичне, піднесене і низьке – в більшості залежить від її поведінки в суспільстві. Це означає, що потрібно мати дійсно прекрасні естетичні ідеали.
Оскільки людина постійно прагне до краси, бореться з нестабільним, неприємним, а її ідеали складаються під впливом різних життєвих явищ, відносин і витворів мистецтва, треба ще з дитинства прищеплювати любов до них, з тим, щоб вона могла безпомилково розрізнити прекрасне від спотвореного, піднесене від низького, художнє від антихудожнього. Є дуже вдалий вислів Пабло Пікассо: «Всі діти – художники. Проблема в тому, щоб лишитися художником, коли стаєш дорослим.»
Образотворче мистецтво має власні специфічні засоби художньої мови, які відрізняють його від інших видів художньої діяльності людини – музики, хореографії, театральної гри тощо. Більшість із цих засобів спільні для всіх видів образотворчого мистецтва (включно з архітектурою та декоративно-ужитковим мистецтвом). Первинними серед них є лінія, форма, колір. З їх комбінацій утворюється композиція – глобальне мистецьке явище, що охоплює такі поняття, як пропорції, співвідношення частин та цілого, ритм.
Усім видам образотворчого мистецтва властиві такі поняття як пластика, фактура, світлотінь, об’ємність та площинність. Могутній засіб емоційного впливу на людину – колір та пов’язане з ним поняття колориту – становить прерогативу та суть живопису. Без буяння різноманітних насичених кольорів неможливо уявити твори декоративно-ужиткового мистецтва: килими, вишивки, писанки тощо.
Мистецтво звернене до будь-якої людської особистості. А це припускає, що кожна людина може зрозуміти всі види мистецтва. Педагогічний зміст цього ми розуміємо в тому, що не можна обмежувати виховання й розвиток дитини лише одним видом мистецтва. Тільки їхня сукупність може забезпечити нормальне естетичне виховання.
Доведено, що естетичне сприйняття розвивається успішно, коли здійснюється систематичне спілкування з творами мистецтва, тоді нерідко виникають судження про побачене і почуте. Естетичні судження пов`язані з генетичною оцінкою всього твору, його змісту, втілення в художніх образах, фіксують в словах те, що є джерелом і суттю естетичних переживань. В естетичному сприйманні твору мистецтва визначають дві властивості: безпосередність естетичного сприймання та його цілісність.
Сприймання творів образотворчого мистецтва відбувається під час специфічного процесу споглядання. Він проходить стадії розвитку від первинного, одномоментного враження-сприйняття, до все глибшого занурення глядачем у власні переживання в контакті з художнім твором. Виховання здатності до самозаглиблення, погляду на світ через призму власної індивідуальності необхідне для повноцінного сприйняття мистецтва. Цінність його у тому і полягає, що воно часто зображає ті сторони дійсності, побачити які людина не має змоги. “Життя коротке – мистецтво вічне”, – говорить латинське прислів`я.
Проводячи уроки, на кожному організовую перегляд творів мистецтва. Так дітям і легше засвоїти тему, вони краще розуміють те, чого від них вимагає вчитель та й учням легше самим виконати завдання, покладене перед ними. Намагаюся допомогти зрозуміти учням, що картину робить твором не те, що зображено на ній, а саме: як воно зображено, які барви та інші зображальні засоби використав художник, як він їх поєднав між собою, чи досягнуто гармонії та цілісності. У розмові з учнями наштовхую їх на те, що не слід відноситися до твору образотворчого мистецтва лише як до засобу передачі певної інформації (сюжету, розповіді), а перейти на більш раціональне сприймання.
Дуже часто, споглядаючи твори мистецтва, використовується прийом порівняння, який дає хороші результати в роботі з дітьми. Особливе значення має художнє слово вчителя. Потрібно будувати бесіду і розповідь емоційно і коротко. Висновки і узагальнення потребують точності і ясності. Кожне нове, незрозуміле для дітей слово – художній термін, потрібно своєчасно пояснювати під час розповіді або бесіди.
Для глибшого розуміння художнього твору вказую учням на характерні особливості живописного зображення об’ємних предметів на площині, на уміння художника показати глибину і простір. Діти повинні зрозуміти, що глибина досягається вірним зображенням предметів за законами перспективи, що аркуш паперу має два виміри, а предмети, зображені на ньому – об’ємні, тривимірні. Одні предмети написані на передньому плані, а інші – далі, треті – ще віддаленіші. Без глибини простору не можна розгорнути дію, передати зміст картини. Компонуючи предмети за величиною, формою і кольором, уміло розташовуючи їх, художник створює реальне зображення і вирішує основну задачу – викликати емоції глядача, діяти на його розум і серце засобами мистецтва.
Знайомлячи дітей з твором мистецтва, розмову в основному розділяю на такі основні етапи:
– емоційне, цілісне сприймання, детальний розгляд картини;
– осмислення його на рівні узагальнення;
– творче цілісне сприймання твору.
Методи ознайомлення з мистецтвом слід ускладнювати поетапно – від методів, що дозволяють навчити дітей вичленяти щось одне в картині (що і як зображено), до методів, які сприяють цілісному і творчому сприйманню твору.
Знайомлячи учнів з твором мистецтва, насамперед дотримуюся приблизно такого плану:
– повідомлення назви картини і прізвища художника;
– найголовніше в картині (виділити композиційний центр);
– як воно зображено (колір, будова, розміщення);
– що зображено навколо головного героя, як з ним з’єднані деталі (так іде заглиблення в картину, при цьому встановлюється зв’язок між змістом твору і способами виразності);
– що красивого показав своїм твором художник;
– який задум твору, як його передав митець, які враження від перегляду.
Використання такої структури можливе до тих пір, поки діти не почнуть адекватно відповідати на поставлені після розповіді питання за змістом картини і набудуть навичок монологічного мовлення під час відповіді.
Демонструючи репродукцію, пояснюючи її зміст, намагаюся залучити дітей до посильного аналізу картини шляхом навідних питань, які мають допомогти учням розібратися не лише в тому, що зображено на картині, але і як зображено.
Як тільки діти навчаться виділяти те, що їм сподобалось у картині, можна ставити питання, чим вона сподобалась. Це дозволяє вчити дітей умінню встановлювати елементарний зв’язок між зображуваними предметами і явищами. Слід підводити дітей і до розуміння узагальнюючого запитання: “Чому сподобалась картина?”
Завдяки спогляданням як шедеврів світового образотворчого мистецтва, так і творів сучасних авторів, українських та зарубіжних, в учнів розвивається уміння виразити своє ставлення та емоційне переживання щодо твору, який аналізується, а це і дає переваги для естетичного виховання.
На уроках образотворчого мистецтва у п’ятому класі даю інформацію щодо творів мистецтва сам, а потім в розмові з учнями вчу їх аналізувати інші твори. У шостому класі діти більш самостійно можуть проаналізувати той чи інший твір мистецтва. Наштовхуючи їх на правильну думку, ставлю супровідні питання. Це спонукає дітей більш точно і правильно підходити до цілісного сприймання твору. В 5 – 6 класах доцільно порівнювати твори мистецтва з творами літератури, музики тієї епохи, що й твір мистецтва. Це дає змогу зрозуміти не тільки сам твір, картину а й відчутно зробити аналіз тієї чи іншої епохи в мистецтві. Так, наприклад, демонструючи твори українських художників часто читаю вірші, практикую прослуховування музичних творів. Під час проведення інтегрованого уроку української літератури і образотворчого мистецтва у сьомому класі на тему ««Заповіт» – твір,що єднає минуле, теперішнє і майбутнє», розповідаю і організовую перегляд серії репродукцій Т.Г.Шевченка та ілюстрацій інших художників на цю тему. Це дозволяє учням краще робити аналіз твору. Їхній емоційний стан стає ще більш піднесеним.
Інколи, щоб не обтяжити навантаження з домашнім завданням, пропоную учням написати коротенький аналіз того чи іншого твору мистецтва. Це не тільки дозволяє учням краще сприймати мистецтво, а й розширює їх кругозір, вміння викласти свої думки, емоції письмово.
Вивчаючи тему «Асоціативно – образна форма» у п’ятому класі, демонструю твори таких художників як В.Вазарелі «Схоплення», Б.Власова ілюстрацію до роману Е.Хемінгуея «Старий і море», І.Айвазовського «Буря на Північному морі» та інші. Споглядаючи твори, діти спочатку лише в загальному знайомляться з картиною, предметами, зображеними на ній. Пізніше, навідними питаннями ми більш детально розглядаємо твір, визначаємо його композицію, колірний настрій, який передав художник. Споглядання творів мистецтва із зображенням бурхливої стихії несе усвідомлення бурхливого життя, бурхливих прагнень митця. І.Айвазовський зображав на морській поверхні кораблі, човни, потерпілих на корабельних уламках. То – наче долі людські у морі життя. Душа людська – дзеркало життя. Море на творах митця стає зображенням життя, сфери існування людини, а з іншого боку – її душевного стану, який надчутливий до стану середовища життя.
У творі Е. Хемінгуея «Старий і море», три дійові особи: Старий, Море і Риба. Старий – то людина у вирі життя і прагнень, Море – стихія життя, а Риба – обставини, котрі змушують людину кидатися у стихії, боротися із нею. Хемінгуей зобразив у своєму творі «незвичайного старого», тому він і оволодів стихією. У творах художника присутні не лише Море-стихія та об’єкти, котрі вона несе, а й хемінгуеївська «Риба», схована у тіні й кольорі.
Зовсім інші враження у дітей від споглядання творів В.Вазарелі. Принцип його робіт ґрунтується на ефектах обману зору. Художник ніби бавиться з глядачем, змушуючи свої образи мерехтіти й пульсувати. Хоч сам твір залишається статичним, форми й кольори підібрані так, що створюють оптичну ілюзію руху. Дивлячись на захоплюючі від вражень погляди дітей, на їхні усміхнені обличчя, розумієш – ти зумів довести до них неповторну красу у поєднанні лінії, плям, кольору, світла і тіні.
Головне, чим впливають на нас твори живопису, – це колір. Так, саме колір допомагає художнику-живописцю створити у своїй картині певний настрій і, власне, — передати для нас, глядачів, свій задум. Пейзаж – один з найпопулярніших серед дітей жанрів живопису. Картини пейзажистів дають людині естетичну насолоду і посилюють любов до рідної землі, до її чарівної краси. І мабуть тому, коли ми дивимось на залиті місячним сяйвом стіжки сіна на луках, мимоволі спадає на думку: «зовсім як у Левітана». Навіть ми кажемо: «левітанівський пейзаж», «шишкінський пейзаж». А це означає, що якби не було картин художників-пейзажистів Левітана, Васильєва, Шишкіна, Полєнова, Герасимова, Пластова Шолтеса, наше сприймання рідної природи було б далеко не повним. Твори живопису виховують у нас не лише естетичні почуття, а й почуття патріотизму, навчають не лише відчувати красу рідної природи, а й любити її, гордитись нею.
Виходячи з учнями на пленер зразу в уяві постають полотна Манайла, Коцки, Микити та інших корифеїв закарпатської школи живопису. Діти, роздивляючись навколо себе, пригадують репродукції, які вони переглядали на уроках образотворчого мистецтва і можуть робити порівняння. Звичайні, нічим не примітні дерево, потічок, кущ, поле в уяві учнів залишили емоційні почуття. Саме на цьому емоційному стані, отриманому в процесі спілкування з природою, будувалось повторне споглядання творів митців. Вчитель повинен прагнути, щоб кожен похід на природу, кожна зустріч з красою навколишнього світу залишили в дитячих серцях хоч краплю радості. Це важлива умова того, щоб перегляд творів мистецтва був новою сходинкою емоційного розвитку.
Працюючи над проблемою «Методика використання творів мистецтва як засобу естетичного виховання школярів на уроках образотворчого мистецтва» зрозумів, що за допомогою живопису дітей можна навчити розуміти гармонію природи, давати порівняльну оцінку її явищ, встановлювати взаємозв’язки змісту твору з задумом художника, розвивати мислення, уміння робити узагальнення на основі аналізу, робити свої судження. Але педагог повинен вдосконалювати методику відбору творів мистецтва, враховуючи вікові особливості дітей, їх психофізіологічний та інтелектуальний рівень. Проявляючи при цьому творчість, вчитель зможе відчинити вікно у світ прекрасного.
Мистецтво може і повинно відігравати в системі освіти важливу роль, як засіб збагачення духовного життя дітей, гуманізації їх особистості. На мою думку, вплив мистецтва на становлення особистості людини, її розвиток дуже значний. Без виховання естетично грамотних людей, прищеплюючи з дитячих років повагу до духовних цінностей, уміння розуміти і шанувати мистецтво, без пробудження у дітей творчості неможливе становлення творчої активної особистості.